New publication!

     

Адам Гуровський: сенсаційний волинянин

у дискурсі американської популярної літератури XIX сторіччя

Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Філологічні науки. Літературознавство. номер 9, 2014 рік. Луцк. ВАКівська.

Постановка наукової проблеми та її значення. Родина польських аристократів Гуровських (Gurowski) належить до офіційно затвердженого свого часу переліку дворянства Волинської губернії. У XX ст. про вельможних землевласників графів Гуровських нагадують назви декількох населених пунктів Волині, пов’язаних із трагічними подіями міжнаціонального протистояння 1940-х років. Ім’я американського письменника Адама Гуровського (1805–1866), одного з останніх представників старовинного волинського роду, на його батьківщині відоме лише фахівцям-історикам.

Польський публіцист, який виступив проти царської влади і брав активну участь у повстанні 1830–1831 рр., Гуровський перебрався до Франції, побоюючись політичних репресій. У 1835 р. в Парижі вигнанець оприлюднив історико-публіцистичну розвідку під назвою «Правда про Росію» («<st1:personname w:st="«on»" productid="«La">La Vérité</st1:personname> sur <st1:personname w:st="«on»" productid="«la">la Russie</st1:personname>»), у якій пропагував доктрину панславізму і стверджував, що майбутнє слов’янське братерство має очолити російський самодержець. Не слід вважати цей розрив з ідеалами національної революції вислідом «пристосуванства» Гуровського. «Правда про Росію» увиразнила найхарактернішу рису його особистості та творчої манери − здатність легко засвоювати, адаптувати й трансформувати незрідка абсолютно контроверсійні світоглядні та естетичні концепти. Він постав талановитим інтерпретатором ідей панславізму.

Загалом здібність навчатися «чужого» сформувалася в нього замолоду. Ще в юнацькі роки Гуровський багато подорожував по Волині, відвідав декілька європейських держав. Усюди вивчав національні традиції, місцеві мови. Біографи письменника стверджують, що на початку 1840-х рр. він вільно володів чотирнадцятьма іноземними мовами. Як згадували його друзі й знайомі, бажання вчитися «чужому» зрештою трансформувалося у схильність до творчих адаптацій та запозичень, які шкодили оригінальності, але робили тексти волинянина складним відображенням дискурсивних практик культурального та соціально-політичного оточення.

Мало хто міг очікувати, що заможний аристократ перетвориться на відвертого симпатика ідео­логії соціалізму. Однак під час перебування в Парижі, заприятелювавши з теоретиками соціалізму, він проголосив себе відданим послідовником вчення Фур’є. Ця світоглядна метаморфоза виявилася далеко не останньою. Згодом, унаслідок спілкування з російськими та польськими ідеологами пан­славізму, Гуровський забув про французькі теорії суспільного перетворення. Радикально змінив він і ставлення до національного визвольного руху, заради якого ризикував життям, отримав поранення і був змушений покинути батьківщину. Саме тому на зміну націоналізму й соціалізму прийшло захоп­лення російським монархізмом.

Варто зазначити, що його імітації «чужого» політичного та культурального досвіду були напро­чуд удалими й викликали щиру зацікавленість читачів. Книга «Правда про Росію» потрапила до рук ліберально настроєних петербурзьких чиновників, котрі побачили в ній сповідь талановитого пись­менника, що усвідомив свою провину й почав спокутувати гріхи молодості літературною працею на благо імперії. За легендою, сам імператор Микола був настільки вражений, що не лише виправдав засудженого на смерть зрадника-втікача, а й дозволив йому повернутися на батьківщину і навіть запропонував займатися державною пропагандою. Проте царська амністія не скасувала ворожого ставлення верхівки імперського чиновництва до колишнього бунтівника. Побоюючись інтриг і переслідувань, він удруге залишив волинський край.

Повернутися на батьківщину йому вже не судилося. У 1849 р. Гуровський дістався Сполучених Штатів. Розпочався новий, американський період його творчості, майже не відомий землякам пись­менника.

Аналіз досліджень цієї проблеми. На сьогодні є лише декілька наукових праць, безпосередньо присвячених творчості Адама Гуровського. Найбільш авторитетною з них уважають біографічну працю «LincolnsGadfly, AdamGurowski» професора Лероя Фіcчера, яка вийшла друком 1964 р. Як доводить американський дослідник, невдовзі після переїзду до Сполучених Штатів Гуровський перетворився на справжню літературну знаменитість. Наклади його публіцистичних творів «Russia as it Is» (1854), «America and Europe» (1857), «Slavery in History» (1860), «My Diary (notes on the Civil War)» (1862–1866) залишали далеко позаду твори Германа Мелвілла, Волта Вітмена і Генрі Девіда Торо. Про цього непересічного письменника, який також відзначився в ролі соціально-політичного критика, неодноразово згадувала преса Нью-Йорка і Вашингтона. Чимало впливових конгресменів і навіть Авраам Лінкольн побоювалися гострого пера волинського емігранта.

На думку професора Фісчера, в американському періоді творчості Гуровського слід виокремлю­вати два етапи. Перший (від року прибуття письменника до Сполучених Штатів) пройшов під знаком радикально-демократичних ідей. Він позначений яскраво вираженою сенсаційністю і пристрастю автора до розпалювання публічних конфліктів. Другий етап, цілковито відмінний від попереднього, розпочався в 1865 р.: його характерними рисами були загальна поміркованість стилістики і схиль­ність до пошуку миролюбних компромісів. Однак спонукальні фактори дивного перетворення одно­го із найскандальніших літераторів 1850-х рр. на поміркованого письменника післявоєнної Америки залишаються нез’ясованими. Показово, що Генрік Глебоцький, автор розвідки «Count Adam Gurowski and the Mission of Russian Empire: Metamorphoses of Political Radicalism» (2009), стверджує, що «про­цес еволюції радикальних політичних поглядів» письменника відбувся внаслідок впливу соціально-філософської думки Старого світу: гегельянства, панславізму та соціалістичних теорій Фур’є й Сен-Сімона [4, с. 135]. Така точка зору залишає поза увагою американське коріння творчості Гуровсько­го, інтеграцію важливих складників культурального радикально-демократичного дискурсу в його текстах.

Мета і завдання статті зумовлені потребою подолати традиційні уявлення про суто європей­ське підґрунтя публіцистики Гуровського 1850–1860-х рр. і передбачають вивчення особливостей дискурсивного впливу американської демократичної культури, що зумовила не лише здобутки, а й вражаючу творчу еволюцію волинського емігранта.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Станов­лення національної культури Сполучених Штатів першої половини XIX ст. відбувалося у складній взаємодії з розвитком найпотужнішого утворення популярного демократичного мистецтва − попу­лярної сенсаційної літератури. Емерсон, Торо, Мелвілл, Вітмен, загалом усі фундатори американ­ського Ренесансу, вважали її потужним утіленням самої сутності американської нації, сповненої без­межної волелюбності й зухвалого дикунства. Торо висловлював думки більшості своїх співгромадян, коли писав: «У літературі тільки нестримність й дикунство приваблюють нас» [1, с. 225]. Мелвілл запевняв, що національні літератори повинні бути «розбишаками», оскільки національний літератур­ний геній уміщує «небезпечну вибухову речовину, що неодмінно накоїть чимало лиха, проте здолає всі перешкоди» [2, с. 108].

Будь-яка сенсаційна тематика була цікавою для американських читачів: «таємниче викрадення», «жахлива катастрофа», «криваве вбивство» − такими заголовками рясніли шпальти найдешевших і найпопулярніших сенсаційних газет, так званих «penny press». У своїх статтях, оприлюднених у «BrooklynDailyEagle», Вітмен із захватом згадував про надзвичайну популярність сенсаційної літе­ратури в Америці. Поет наголошував на тому, що «сенсаційні оповідання» та «романи про вбивства і страшні викриття <> викликають захоплення читачів», вони отримали «величезну владу на цій землі».

На хвилі сенсаційності з успіхом працювали автори, що мали чітку громадянську позицію і гор­довито йменували себе радикальними демократами. Захоплення республіканськими ідеалами спону­кало їх до безпрецедентних сенсаційних крайнощів заради демаскування всього, що в тогочасному американському суспільстві вважалося підступною зрадою ідеалів свободи. Послуговуючись рито­ричними засобами сенсаційної літератури, вони завзято викривали приховані пороки корумпованої суспільної еліти, визнаної головним внутрішнім ворогом молодої американської демократії.

Радикал-демократи не обмежували себе жодними правилами й моральними умовностями, адже, на їхнє щире переконання, непримиренна війна з ненависниками американської свободи виправдо­вувала всі засоби боротьби. Провокування потужного емоційного відгуку, спричиненого вражаючи­ми, неймовірними, фантастичними, просто брутальними перебільшеннями, було поетикальною прикметою сенсаційної літератури. Життя країни поставало цариною несправедливості, кривди і владного злочинства. Демократичні ідеали батьків-засновників та мужніх патріотів занапащено й перекручено. Удавано добропорядна еліта, стовпи суспільства, можновладці та багатії перетвори­лися на огидних, криводушних і безпринципних хижаків, позбавлених сумління, гідності, релігійних переконань. Визнаним майстром сенсаційності, що викривала моральне каліцтво, злочинність і ко­рупцію респектабельних суспільних авторитетів, був Джордж Ліппард, лідер радикально-демокра­тичної популярної літератури. Його бестселер «TheQuakerCity» сучасники називали «найамораль­нішою книгою доби».

Прибувши до американської столиці в 1849 р., Гуровський швидко засвоїв ідеологічну стратегію й риторичні засоби сенсаційної літератури. Втім письменник не просто приєднався до справи безкомпромісного викриття усіх ворогів свободи, а й спромігся перевершити місцевих радикальних демократів. Американська публіцистика Гуровського стала нестримною лавиною соціально-політич­них інвектив, що вражали своєю викривальною риторикою навіть тодішніх читачів, звиклих до сенсаційності.

Політики й урядовці, які потрапляли під приціл його критики, називали письменника «зухвалим зловмисником», «аморальним дикуном», «бузувіром» і «небезпечною отруйною істотою» [6, с. 318]. Репутація справжнього літературного монстра призвела до того, що вашингтонська преса прого­лосила Гуровського гідним експонуватися в знаменитому музеї потвор, що його заснував майстер популярних видовищ П. Т. Барнум. Однак колеги-літератори ставилися до нього дещо інакше: «Наше уявлення про ексцентричні вигадки й дикунську критику графа Гуровського не повинно затьмарити того факту, що він є винятково культурною і розумною людиною, наділеною найвищим почуттям свободолюбства» [3, с. 121].

У роки громадянської війни Гуровський залишився вірним ідеалам радикального демократизму. Однак він не обмежився критикою окремих урядовців та державних інституцій. Письменник зосере­дився на сенсаційному викритті самого президента Лінкольна. Імідж президента ще не був устале­ним. Частина виборців вважала його останньою надією Америки. Але значна частина американців мала побоювання, що йому бракує рішучості і політичної витримки. Гуровський зосередився саме на критиці Лінкольнової «слабкості».

Він систематично звинувачував президента в ганебній м’якості та слабкості духу у справі здо­лання рабовласництва. Інвективи зосереджено в найвідомішому творі Гуровського, оприлюдненому під назвою «Мій щоденник». Сьогодні цей тритомний опус за індексом цитування американськими істориками не поступається уславленій книзі Алексіса де Токвіля «Демократія в Америці» (1835, 1840). Критика Лінкольна тут справді безжальна й непримиренна. Гуровський називає його «вели­ким дурисвітом» й «політичним лицеміром», який розпочав війну під гаслами аболіціоністів лише заради того, аби задовольнити власні амбіції і впродовж років зволікати з остаточним звільненням рабів. Гуровський характеризував Лінкольна і його прихильників як «справжніх бовдурів, які заслу­говують на те, щоб їх якнайшвидше відправили до притулку для душевнохворих».

Навіть рішення президента про ініціацію звільнення рабів на території Півночі, прийняте у вересні 1862 р., викликало у письменника лише саркастичні ремарки. Він був переконаний, що дво­ликий політик навмисно відстрочував прийняття законів проти невільництва, оскільки перебував у таємній змові з рабовласниками: «Ця угода є останньою відчайдушною спробою містера Лінкольна врятувати рабовласництво. Бідолашний містер Лінкольн змушений завдати такого удару своїй негритянській матусі!»[5, с. 74].

Мати президента, Ненсі Лінкольн, не мала ані краплини африканської крові, однак сенсаційна вигадка про «негритянську матусю» була типовою для тогочасного радикально-демократичного дис­курсу. У часи розквіту популярної літератури і «pennypress» подібні звинувачення висловлювалися й на адресу президента Ендрю Джексона: «Його мати були звичайною вуличною повією, яка зійшлася з мулатом!» стверджували автори одного передвиборчого памфлету. «У них народилося декілька позашлюбних дітей, і генерал Джексон є одним із них». В інших сенсаційних історіях йшлося про чорношкірого брата президента, котрого нібито продали на аукціоні й відправили на плантації Південної Кароліни [7, с. 153].

Не дивно, що у своїх щоденниках Лінкольн неодноразово згадував ім’я Гуровського і вважав його своїм найнебезпечнішим ворогом на території Півночі: «Що стосується моєї особистої безпеки, тільки Гуровський змушує мене всерйоз замислюватися про неї. Унаслідок своєї загальновідомої лихої вдачі він становить загрозу завжди й усюди. Здається, що він збирається позбавити мене жит­тя» [8, с. 153]. Гуровський не мав наміру вбивати президента. Але скандальна репутація сенсацій­ного письменника зробила свою справу: в очах суспільства він перетворився на уособлення небез­печних грізьб радикального демократизму.

Лише в останній рік громадянської війни його ставлення до Лінкольна змінилося. Найвідоміший критик президента почав писати про нього як про «святого», котрий «заслуговує на безсмертну славу», і завершував деякі зі своїх виступів словами «Ура Лінкольну!». Стилістика його творів пере­стала кореспондувати з нестримним виверженням брудної риторики довоєнних радикальних демо­кратів. Викривальна, звинувачувальна енергетика зійшла нанівець, Гуровський перетворився на поборника громадянського спокою й злагоди. У його текстах з’явилася нова тема − зцілення й об’єднання розколотої американської нації за допомогою мистецтва слова. Впродовж 1865–1866 рр. Гуровський активно пропагував творчість Волта Вітмена, що призвело до суттєвого зростання попу­лярності автора збірки «Листя трави» в післявоєнній Америці.

Трансформація радикально-демократичних поглядів письменника і нова естетика його творів відбивали загальні зміни в дискурсі популярної культури Америки. Трагічні події громадянського протиборства докорінно змінили світогляд і літературні вподобання американських читачів. Колиш­ні вороги усвідомили, що для збереження державної цілісності потрібно відновити консолідуючу віру в добро, моральність і традиційні суспільні цінності, яку було втрачено через багаторічні зусилля творців радикально-демократичної популярної літератури. До 1861 р. вони пропонували читачам історії, що піддавали сумніву або взагалі нищили моральні й суспільні цінності. Натомість представники повоєнної популярної культури зосередилися на зціленні жахливих ран, що їх залишила в душі народу громадянська війна.

Головною метою нової популярної літератури стало відновлення авторитету добрих справ і пра­ведного способу життя, адже саме цього прагнула більшість населення. Варто зауважити, що пред­ставники демократичного мистецтва не полишили остаточно колишніх сенсаційних тем і образів. Але вони свідомо обмежували себе заради задоволення нових уподобань американської нації. У по­пулярних бестселерах замість колишніх злочинців і корумпованих політиків з’явилися хоробрі, мужні герої, що захищали добро і надихали читачів своїм прикладом. Засудження суспільних пороків поєд­налося зі щирою переконаністю авторів у неминучій та остаточній перемозі доброчесності й мораль­ності. Чуйний, талановитий реципієнт дискурсу американської популярної культури, Гуровський повною мірою відобразив ці метаморфози популярної літератури у власній творчості 1865–1866 рр.: на зміну радикально-демократичному чудовиську прийшов письменник-миротворець, поміркований мораліст.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. Маємо підстави стверджувати: головними спонуками, що зумовили творчу еволюцію Адама Гуровського на американській землі, були плідні зв’язки з дискурсивними практиками американської популярної сенсаційної літератури. У цьому дискурсивному континуумі тексти волинянина не перетворилися на непомітну краплину. Гуров­ський − значна, аж ніяк не другорядна постать літературного процесу доби становлення північно­американського красного письменства. Його біографам і дослідниками слід нарешті зважити на цю обставину.

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Michael1980
Michael1980
сейчас на сайте
37 лет (08.04.1980)
Читателей: 30 Опыт: 110 Карма: 1
все 6 Мои друзья