2й курс - Переклади 2017

Студенти-перекладачі, які отримають залік «автоматом»:

  • Natasha Moroziuk IM12
  • Iryna Hodunko IM-22
  • Vlada Demianchuk IM-23
  • Anastasiia Mazurova Fl-21
  • Ляшкевич Мирослава ІМ — 23
  • Victoria Shymanska ІМ 21
  • Natalia Pylneva IM-21
  • Sophia Kozlova IM-21
  • Anastasiia Ihnatieva ІМ-21
  • Yerzhykevych Olena, IM-21
  • Katia Kuz'mych, FL — 21
  • Iryna Mudryk ІМ-21
  • Demchuk Tania IM-22
  • Olia Tsiuman IM-23
  • Ivanka Khomyshyn — IM-21
  • Vira Bohdan IM-21
  • Ivanna Nedbailo Fl-21

Найкращий переклад підготувала...

Natalia Pylneva (IM-21) 

!!! CONGRATULATIONS !!!

* * * 

ЛЕГЕНДА ПРО БІБЛІЮ З ВІСАХІКОНУ

Саме тут, на лоні незайманої віссахіконської природи, у день битви, коли полуденне сонце просвічувало через густу крону дерев, двоє чоловіків зустрілись у смертельному поєдинку. Вони зчепились у нещадній боротьбі поблизу скелі, яка, наче гігантська руїна первісного світу, підносилась щонайменше на сотню футів над темними водами Віссахікону.

Чоловік з похмурим виразом обличчя і ще похмурішим сірим поглядом, що палав нещадним вогнем, мускулистий фігурою, одягнений у блакитний мисливський сюртук Революції, — це солдат Війни за незалежність на ім’я Варнер. Його брат був убитий минулої ночі під час Різанини в Паолі. Інший чоловік, з довгим чорним волоссям, що спадало на його смертельно бліде обличчя, був убраний у напіввійськову форму емігранта торі. Це був убивця у Паолі на ім’я Дебні.

Вони зустрілись тут, у лісах, випадково, тож бились не за допомогою меча чи рушниці, а використовуючи довгі і смертоносні мисливські ножі, які спалахували на світлі, обертаючись, сплітаючись, викручуючись на фоні зеленої буйності.

Нарешті торі програв. Повалений на траву і придавлений коліном солдата; занесений над ним ніж тремтів на світлі, темно-сірі очі пророкували загибель.

«Пощади! Я здаюсь! – задихався торі, адже коліно тиснуло йому на груди. – Пощади мене, я здаюсь!»

«Мій брат, — мовив солдат Патріотів тихим, низьким від убивчої ненависті голосом. — Мій брат просив пощади в ніч Паолі, а коли він хапався за твої ноги, ти вдарив його цим ножем в серце! Я покажу тобі пощаду!»

Він підняв руку для удару, а зуби стиснув від жахливої відрази. На мить він завагався, тоді зв’язав руки торі, стрімко підтягнув його до краю скелі і тримав, тремтячого, над безоднею.

«Помилуй! – зітхнув торі, і збліднув, побачивши, як глибочіє знизу жахлива пучина. – Помилуй! Я маю дружину, дитину, пожалій мене!»

«Мій брат також мав дружину і двох дітей. Вранці після ночі Паолі та жінка стала вдовою, а діти – сиротами! Чи може ти хочеш піти попросити за своє життя у тієї обездоленої і її сиріт?»

Цю пропозицію, яку зробив солдат, глузуючи від огиди, нажаханий торі прийняв з цілковитою серйозністю. Він попросився до вдови і її дітей, щоб, благаючи за своє життя, викликати жалість. Після недовгих серйозних роздумів солдат Патріотів погодився; він затягнув мотузки на руках торі ще тісніше, витяг його знову на скелю і повів у нетрі. На очі натрапила затишна хатина, що затаїлась серед дерев.

Вони увійшли до помешкання. Там, поряд із занедбаним вогнищем, сиділа вдова і її діти. Це була поважна жінка, її обличчя змарніло від переживань, погляд був глибоким і похмурим, а чорне волосся оточувало плечі скуйовдженими пасмами.

Поруч сидів чорноволосий хлопчик близько шести років; з іншого боку – на рік молодша дівчинка, зі світлим волоссячком і блакитними очима. Старий, священний томик Біблії лежав розгорнутий на материних ногах.

Зблідлий торі звалився на коліна і зізнався, що він той, хто жорстоко вбив її чоловіка в ніч Паолі, тепер вимолює своє життя, що знаходилось в її руках.

«Змилуйтесь наді мною заради моєї дружини і дитини!»

Він надіявся, що його жалібний стогін досягне серця вдови, але жоден проблиск співчуття не пом’якшив її смутне обличчя.

«Господь Бог розсудить нас. – сказала жінка холодним, байдужим голосом, який скував серце вбивці. – Подивіться! На моїх ногах лежить Біблія. Я загорну її, тоді хлопчик розгорне і навмання вкаже рядок, і так ми вирішимо, жити тобі, чи померти».

Це було незвичайне рішення, спровоковане цілковитою вірою в дикі і сумнівні забобони минулих часів.

Деякий час смертельно блідий торі стояв на колінах, охоплений роздумами. Тоді він невпевнено висловив свою згоду. 

Звівши свої темні очі до небес, мати благала Отця направити перст сина; вона загорнула Біблію, передала її хлопчику, щоки якого наливалися багрянцем кожен раз, коли він дивився на вбивцю свого батька.

Він взяв Біблію, розгорнув її на довільній сторінці, і вказав пальцем на віршований рядок.

Запанувала тиша.

Солдат, який присягнувся помститись за смерть брата, стояв із розширеними у подиві очима і розкритим ротом.

Обвинувачений все ще перебував на колінах, його обличчя знебарвилось, наче глина, і він відчував, як серце підскакує до горла.

Чітким, впевненим голосом вдова зачитала рядок із Старого Заповіту; він був коротким, але жахливим:

«Ця людина помре!»

Стережіться! Брат пригнув вперед, щоб всадити ніж у серце вбивці, але торі, будучи зв’язаним, припав до ніг вдови. Він благав про ще один шанс, який мала дати дівчинка, дитя п’яти років, із золотим волоссячком і усміхненими очима.

Жінка погодилась, запанувала моторошна пауза.

З веселощами у погляді, не усвідомлюючи своїх дій, малеча розгорнула Біблію, яка лежала на материних колінах, повернула усміхнене обличчя і вказала на рядок.

Гнітюча безмовність ставала все нестерпнішою.

Лише глибоке дихання брата та надірвані зітхання убивці порушували цю тишу. Вдова та темноокий хлопчик затамували подих.

Ця ще несвідома маленька дівчинка перейняла благоговійний страх безмовності свого оточення; вона стояла бездиханно, відвівши погляд вбік і тримаючи маленькі пальчики на доленосному рядку.

Нарешті, набравшись мужності, вдова опустила погляд на сторінку і зачитала. Це був уривок з Нового Заповіту.

«Полюби ворогів своїх».

Ох! Це був грандіозний момент!

О велична Божа Книго, на чиїх страшних сторінках ми бачимо, як Іов розмовляє з Єговою, як Ісус чекає коло криниці в Самарії чи мандрує хвилями темного Галілейського моря. О велична Книго, палаючі в цю ніч вогні дому цієї вдови, слава цеха ремісника – палають там, де не виникає світ, щоб подивитись на останню ніч його ув’язнення в камері, освічуючи шлях до Бога навіть через страшне повішення. О Книго надзвичайної величі і щирої любові, піднесеності, що ввергає душу в благоговіння, краси, яка в захваті розтоплює серця, ти ніколи не сяяла більшої незвичності красою, ніж тут, в самотній хатині Віссахікону, коли зберегла життя убивці.

Я хочу сказати, що життя цього душогуба було врятоване. Вдова впізнала указ Бога; навіть суворий брат благоговів у мовчанні.

Убивця пішов своєю дорогою.

Погляньте, які прекрасні шляхи Царства Небесного!

Тієї самої ночі, коли вдова сиділа у самотнього вогнища, з тугою на серці і гарячими очима, а її сироти коло неї, і думала про свого чоловіка, який тепер лежав у насиченій кров’ю землі Паолі, пролунав стукіт у двері.

Вона відчинила – перед нею стояв її живий, хоча і рясно вкритий ранами, чоловік.

Він пав у Паолі, але не на смерть; дружина задихалась риданнями на його грудях.

Тієї ночі вкриту лісами Віссахікону хатину освятила молитва.

Ліппард глибоко поважав тих священнослужителів Євангеліє, які принесли свою релігію на поле бою, і які не тільки служили розрадою помираючим солдатам, але і володіли мечем для захисту своєї країни.

Ms. N. Pylneva should visit my department (романо-германська філологія, 3й поверх) some time in a day or two to get her present.

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Michael1980
Michael1980
сейчас на сайте
37 лет (08.04.1980)
Читателей: 30 Опыт: 110 Карма: 1
все 6 Мои друзья