My New Year Present

Right before the New Year — what a present for the holidays!

 

Калініченко М.М., (Рівне)

Національна популярна шекспіріана у дискурсі американської культури ХІХ сторіччя

Шанувальники роману Марка Твена «Пригоди Гекельберрі

Фінна», вірогідно, добре пам’ятають двох кумедних

пройдисвітів — Герцога й Короля, які намагалися заробляти гроші,

видаючи себе за славетних акторів. Вони лицедіяли перед

мешканцями невеликих містечок по узбережжях Міссісіпі,

виконуючи сцени з «Ромео і Джульєтти» і «Ричарда III». Хоча їхні

спектаклі були шахрайськими авантюрами й не мали нічого

спільного з натхненною працею справжніх митців театру, вони

увиразнювали суттєві, непомічені фахівцями історико-

літературних студій особливості побутування творчості великого

Барда у національному культуральному дискурсі Сполучених

Штатів XIX сторіччя.

Як знаємо з сюжету роману, готуючись до виступів, Герцог

намагався згадати знаменитий монолог Гамлета. Той варіант, який

він зрештою почав декламувати, суттєво відрізняється від

оригіналу: «Питання в тому, бути чи не бути, коли спокою можна

досягти, зблиснувши лезом? Хто терпіти буде / Тягар свого життя, /

доки / На Дунсінанський пагорок високий / Не зрушить ліс

Бірнамський, / Коли б не страх, а що там після смерті? / Заріже сон

безвинний...» 

Маємо належним чином поцінувати гумористичну

стратегію, що її обрав Марк Твен. Герцог у нього, звісно, верзе

дурню, проте дуже специфічну дурню. В цьому варіанті

уславленого монологу використано більше двадцяти доволі точних

цитат із «Гамлета», «Макбета» і «Ричарда ІІІ». Автор, вочевидь,

розраховував на те, що саме довільне, чудернацьке поєднання

фрагментів, вилучених із різних п’єс Шекспіра, спроможне

викликати читацьку посмішку. Він був впевнений, що його

демократична читацька аудиторія, котра складалася переважно з

простих, не дуже освічених американських громадян, була знайома

з драматургією великого англійця настільки добре, щоби сміятися, 

належним чином поцінувавши кумедність цієї інтертекстуальної

гри з цитатами.

Автор не схибив також у розрахунку спровокувати

читацьку веселість справжнім хітом своїх «уславлених

шекспірівських трагіків», котрі таки домоглися фінансового успіху

(хоча й нетривалого і фатального для обох), показавши глядачам

«королівську жирафу» — сороміцьке з’явлення оголеного,

розфарбованого Короля, що рачкував по сцені. Марк Твен надто

добре розумів сучасників, аби не сумніватися: тодішні знавці

Шекспіра з неменшою веселістю сприймали подібні масові

перфоменси, розраховані на вкрай невибагливого глядача.

Отже, сміховинні театральні колізії, зображені у «Пригодах

Гекельберрі Фінна», засвідчують: американські глядачі XIX

сторіччя не вважали Шекспіра за надміру високого драматурга-

філософа. Він був свій, рідний, зрозумілий і близький настільки,

щоби цілком органічно співіснувати разом із ницими,

примітивними, позбавленими інтелектуалізму розвагами

демократичної юрби. Наскільки правий Марк Твен, запевняючи,

що саме такого Шекспіра знала і любила тодішня Америка?

Аби відповісти, необхідно взяти під увагу процеси

формування американського театрального мистецтва тієї доби...

Наукові Записки ТНПУ, серія Літературознавство, №41 (2014)

Обсудить у себя 0
Комментарии (0)
Чтобы комментировать надо зарегистрироваться или если вы уже регистрировались войти в свой аккаунт.

Войти через социальные сети:

Michael1980
Michael1980
сейчас на сайте
37 лет (08.04.1980)
Читателей: 34 Опыт: 90 Карма: 0
все 9 Мои друзья