№3-4, 2016

Михайло Калініченко. Чи все сказала Гарпер Лі?..

… Наприкінці передмови академічної збірки «The Cambridge Companion to American Civil Rights Literature», виданої за кілька років до появи «Go Set a Watchman», укладачі в черговий раз нагадали про особливе місце Гарпер Лі у чималому шерегу національних борців з расовою дискримінацією: «Напевно немає потреб деталізувати відмітні розбіжності „To Kill a Mockingbird“ й тих друкованих видань, що належать до про-расистської літературної традиції Півдня, найвиразніше репрезентованої у книгах Томаса Діксона» (Thomas Dixon).

Протиставлення Діксона і Гарпер Лі напрочуд влучне, хоча й не дуже вигадливе. Так само важко назвати подібними такі полярні протилежності, як чорне та біле, адже в багатій на скандальні події історії літератури американського Півдня знайдеться небагато митців, здатних сьогодні викликати настільки рішучий і одностайний осуд громадськості, який зазвичай провокує найменша згадка про Діксона. Його творчість практично невідома дослідникам на пострадянському просторі, хоча свого часу американські шанувальники письменника (передусім мешканці південних штатів) вважали його відомішим за Марка Твена. На могилі Діксона встановлено пам’ятний знак із надписом: «Тут упокоївся найвидатніший син своєї доби». В чому ж причина такої популярності, яка згодом перетворилася на тотальне неприйняття і неприховану ненависть? 

Томаса Діксона (1864-1946) визнано творцем розлогої системи популярних літературних стереотипів, які у двадцятому сторіччі взяли на озброєння ідеологи радикальної політичної організації «Невидима імперія», більш відомої нам під назвою «Ку-Клукс-Клан». Палаючий дерев'яний хрест, білосніжний одяг і величезний ковпак, що закриває обличчя, помпезні зібрання «білих лицарів», які мали залякувати політичних супротивників — усі ці традиційні елементи горезвісного «Клану» потрапили у реальне життя зі сторінок художніх творів Діксона. ...