Конференція кафедри теорії і практики англійської мови
та прикладної лінгвістики (2015)
ТВОРЧІСТЬ ЕМІЛІ ДІКІНСОН
В ДИСКУРСІ ПОПУЛЯРНОЇ ЖІНОЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ
СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОРІЧЧЯ
Михайло КАЛІНІЧЕНКО
Кафедра теорії і практики англійської мови та прикладної лінгвістики, РДГУ.
2015 рік.
Середина 19-го сторіччя була періодом блискавичного розвитку і небаченого піднесення популярної жіночої літератури, котру створювали північноамериканські письменниці. Зважаючи на ту особливу роль, котру вони відіграли в процесі становлення національного красного письменства, не буде перебільшенням, якщо (за аналогією з «Американським Ренесансом» Ф.О. Матіссена) ми будемо використовувати термін «американське жіноче відродження» для характеристики цієї історичної стадії розвитку північноамериканського літератури та культури.
Саме в 1850-ті роки свій творчий шлях розпочала Емілі Дікінсон — найвідоміша американська поетеса доби романтизму. Швидке формування її оригінальної митецької індивідуальності, яке співпало у часі з періодом розквіту американської жіночої словесності, має, врешті-решт, привернути увагу літературознавців до пошуків контактно-генетичних зв’язків між поетичною творчістю так званої «відлюдниці», культуральної аутсайдерки Дікінсон і популярною культурою її батьківщини.
Тогочасні американські літераторки, котрі були найактивнішими дійовими особами і фундаторами цієї культури, здобули визнання у багатьох сферах суспільно-політичного і духовного життя країни. У внутрішній політиці вони стали організаторами численних суфражистських рухів і об’єднань, які напередодні громадянської війни привернули увагу суспільства до важкої долі американського жіноцтва та зробили феміністичну проблематику однією з центральних тем тогочасної літератури і преси.
У царині мистецтва вони започаткували відразу кілька нових, питомо національних напрямів, до яких належали суфражистська і робітнича реформаторська література, так звана «література знедолених» (literature of misery) і сентиментальна белетристика, котру поет Волт Вітмен іменував «благопристойною літературою» або «літературою моральних умовностей».
Оцей останній різновид популярної літератури, створеної здебільшого авторами-жінками для жіночої та дитячої читацької аудиторії, впродовж 1840–1850-х років зайняв одну з лідерських позицій на ринку національної друкованої продукції Сполучених Штатів. Сентиментальні бестселери так званих «писак у спідницях», як із заздрістю називав популярних письменниць романтик Натаніель Готорн, виявилася настільки успішними і прибутковими, що відомі автори чоловічої статі (до їх числа належали Готорн і Вітмен) охоче імітували їхні композиційні структури і художні образи у своїх відомих творах.
«Благопристойна література» виносила на маргінеси будь-яку політичну проблематику, зосереджувалася на пошуках шляхів духовного порятунку і внутрішнього самоствердження добропорядної й набожної американської жінки, змушеної існувати у новочасному патріархальному суспільстві.
Суфражистська література та її близька родичка — реформаторська робітнича література для жінок, слугували своєрідним агітаційним майданчиком для запальних суперечок між апологетами і противниками соціально-політичних і законодавчих перетворень. Активно дискутувалася тема суспільної долі жіноцтва, наголошувалося та тому, що за рівнем громадянських прав і свобод тогочасна американська жінка не дуже й відрізняється від чорношкірих невільників.
Наприкінці 1850-х років тотальне розчарування американських письменниць у радикальній ідеології раннього фемінізму, нездійсненних політичних реформах суфражисток і безпорадній втечі від реальності, що її оспівували представниці «благопристойної» літературної традиції, призвело до виникнення нового популярного напрямку — «літератури знедолених», яка увібрала в себе найвиразніші жанрові ознаки усіх своїх попередниць, репрезентувавши їх у відверто стилізованій, сатиричній подобі. Саме цей напрямок популярної жіночої словесності першої половини ХІХ сторіччя став органічним підґрунтям сміливих поетичних експериментів Емілі Дікінсон.
