May Troubles in US History

May 4, 1886  — The Haymarket Square Riot occurred in Chicago after 180 police officers advanced on 1,300 persons gathered in the square listening to speeches of labor activists and anarchists. A bomb was thrown. Seven policemen were killed and over 50 wounded. Four anarchists were then charged with conspiracy to kill, convicted and hanged while another committed suicide in jail. Three others were given lengthy jail terms.

May 4, 1970  — At Kent State University, four students — Allison Krause, 19; Sandra Lee Scheuer, 20; Jeffrey Glenn Miller, 20; and William K. Schroeder, 19 — were killed by National Guardsmen who opened fire on a crowd of 1,000 students protesting President Richard Nixon's decision to invade Cambodia. Eleven others were wounded. The shootings set off tumultuous campus demonstrations across America resulting in the temporary closing of over 450 colleges and universities.

IM-25 home video materials

Комментариев: 0

Happy Labor Day!

How was International Labour Day born?

And it was in the USA that the labour movement was born, which would choose this day to focus its demands. The embrionic workers’ associations and unions organized themselves during the 19th century and began to fight against deplorable working conditions – a working day of between 8 and 10 hours and in many cases in conditions of extreme discomfort and/or danger. In some industries, the life expectancy did not reach 25 years of age!

The unions/associations formed the Federation of Organized Trades and Labor Unions – FOTLU (November 1881), later the American Labour Federation, which at its National Convention in Chicago in 1884, proclaimed that after 1st May 1886, the working day should be 8 hours. FOTLU announced a series of actions and strikes to apply pressure on the authorities to force them to implement the new working regime. Meanwhile the labour movement was brutally repressed by the Pinkerton security agents and the police.

When the day arrived, 1st May 1886, around 300,000 workers in 13,000 firms started to strike. Chicago was the epicentre of the labour movement and names such as Louis Lingg, Johann Most, Albert Parsons and August Spies will forever be linked with May 1st. The strikes and the revolutionary atmosphere created by the various factions linked to the labour movement continued during 2nd and 3rd May, but always in a climate of peace. However, everything would change the following day.

Haymarket Massacre

Due to the increasing brutality by the authorities against the peaceful labour movement, the workers decided to organise a public conference in Haymarket Square, Chicago, on May 4th. The main speaker, August Spies, addressed the crowd of workers and their families, including many children. Eye witnesses, which included the Mayor of Chicago, declared that his speech did not incite violence.

However, the police force decided to charge and attack the crowd; someone (and it is not clear whether it was a worker of an agent provocateur connected to the authorities, threw a bomb at the police and these responded by firing into the crowd.

Eight anarchist leaders were arrested and accused of instigating violence and the jury (chosen from among the corporate elitists) found them guity in one of the most blatant travesties of justice in history. Four were hanged, one committed suicide in his cell the night before the hanging in November 1887. The other three were pardoned six years later.

The day was never adopted as a public holiday in the USA but the workers’ movement and its claims echoed far and wide, reaching the four corners of the world, where May 1st started to become the focal point for demonstrations in favour of workers’ rights. International Socialist proclaimed the date International Labour Day in 1889.

In 1890, May Day demonstrations were generalised and worldwide, from the USA and Canada, to Brazil, Cuba, Peru, Chile, and across Europe from Ireland to Russia.

Комментариев: 0

Home is Best!

The trip is over and what a great meeting it was!

I opened the Plenary Session 

Many, many thanks to the department of American studies of МГЛУ, Минск!

Стулов Юрий Викторович

Заведующий кафедрой зарубежной литературы Минского государственного лингвистического университета.В 1966 г. окончил Минский государственный лингвистический университет. В 1985 г. защитил кандидатскую диссертацию на тему «Художественное своеобразие творчества Дж. Болдуина 1950-х – к. 1970-х гг.».

 Сфера научных интересов: современная афроамериканская литература.


Комментариев: 0

Во всем мире 22 апреля отмечается международный День Земли.

On the Earth day It is not unusual to think about one American writer who created the most famous essay about nature ever produced in the USA — these two are...


and his most famous work

Nature (1836)

(5-year students make a presentation on the essy and Emerson's biography)

however, it is hard to realize that Emerson's phylosophy in many ways a product of his cluture and it is based on things like that...

It is not really nature-loving, it's more like nature killing, and hunting to the point of total extermination,

skinning animals alive and taking bloody trophies.

Emrson's book should be called «How to exploit Nature», shouldn't it?

Unless you think American attitude to nature is like this...

Комментариев: 0

Символ мира...

Словянск NEWS

Комментариев: 0


Banksy WIKI

Бэнкси — одновременно самый знаменитый и неизвестный художник наших дней. Он прославился своими «партизанскими» граффити, созданными с помощью трафаретов в общественных местах: на стенах в Лондоне, Брайтоне, Бристоле и даже на Западном берегу реки Иордан. Не меньше шума наделали и смелые выходки Бэнкси. Например, однажды он повесил в Лувре репродукцию Моны Лизы со «смайлом» вместо лица. В другой раз — оставил в Диснейленде надувную куклу, одетую как заключенный Гуантанамо (как это было, можно увидеть в документальном фильме «Выход через сувенирную лавку», номинированном на «Оскар» в 2011 году). Наибольшие же споры вызывает личность Бэнкси — журналисты и поклонники тщетно пытаются раскрыть имя и внешность художника уже который год. Работы Бэнкси продаются на аукционах за сотни тысяч фунтов. Многие из них находятся в частных собраниях Анджелины Джоли, Бреда Питта, Кристины Агилеры и Кейт Мосс.

UKrainian Banksy))

Комментариев: 0

Colfax massacre

The Colfax Massacre, or Colfax Riot  occurred on Easter Sunday, April 13, 1873, in Colfax, Louisiana, the seat of Grant Parish, during confrontation between opposing political forces of the Republicans and Democrats.

In the wake of the contested 1872 election for governor of Louisiana and local offices, a group of Democrats, armed with rifles and a small cannon, overpowered Republican freedmen and state militia trying to control the Grant Parish courthouse in Colfax white Republican officeholders were not attacked. Most of the freedmen were killed after they surrendered; nearly 50 were killed later that night after being held as prisoners for several hours. Estimates of the number of dead have varied, ranging from 62 to 153; three whites died but the number of black victims was difficult to determine because bodies had been thrown into the river or removed for burial. There were rumors of mass graves at the site.

Remember Slavensk!

Комментариев: 0

Easter traditions in the USA

You won’t find them in the Bible, but many cherished Easter traditions have been around for centuries. The most prominent secular symbol of the Christian holiday, the Easter bunny reportedly was introduced to America by the German immigrants who brought over their stories of an egg-laying hare.

The Bible makes no mention of a long-eared, short-tailed creature who delivers decorated eggs to well-behaved children on Easter Sunday; nevertheless, the Easter bunny has become a prominent symbol of Christianity’s most important holiday. The exact origins of this mythical mammal are unclear, but rabbits, known to be prolific procreators, are an ancient symbol of fertility and new life. According to some sources, the Easter bunny first arrived in America in the 1700s with German immigrants who settled in Pennsylvania and transported their tradition of an egg-laying hare called “Osterhase” or “Oschter Haws.” Their children made nests in which this creature could lay its colored eggs. Eventually, the custom spread across the U.S. and the fabled rabbit’s Easter morning deliveries expanded to include chocolate and other types of candy and gifts, while decorated baskets replaced nests. Additionally, children often left out carrots for the bunny in case he got hungry from all his hopping.

Easter is a religious holiday, but some of its customs, such as Easter eggs, are likely linked to pagan traditions. The egg, an ancient symbol of new life, has been associated with pagan festivals celebrating spring. From a Christian perspective, Easter eggs are said to represent Jesus’ emergence from the tomb and resurrection.

Decorating eggs for Easter is a tradition that dates back to at least the 13th century, according to some sources. One explanation for this custom is that eggs were formerly a forbidden food during the Lenten season, so people would paint and decorate them to mark the end of the period of penance and fasting, then eat them on Easter as a celebration.


Комментариев: 0

ДРУГА ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА ІНТЕРНЕТ-КОНФЕРЕНЦІЯ “Сучасні проблеми германського та романського мовознавства”



Факультет іноземної філології

Кафедра теорії і практики англійської мови та прикладної лінгвістики


Кафедра іноземних мов


Кафедра індоєвропейських мов




“ Сучасні проблеми германського та романського мовознавства ”

Рівне, 23 квітня 2014 року




1000-1100 Он-лайн реєстрація учасників

1100-1125 Вітальне слово учасникам конференції

Поніманська Тамара Іллівна – кандидат педагогічних наук, професор, проректор з наукової

роботи РДГУ, завідувач кафедри педагогіки та психології (дошкільної)

Ніколайчук Галина Іванівна – кандидат педагогічних наук, професор, декан факультету

іноземної філології РДГУ

Мартинюк Алла Петрівна – кандидат педагогічних наук, доцент, в.о. завідувача кафедри

іноземних мов Луцького національного технічного університету

1125 -1700 Робота секцій

секція № 1. Сучасні проблеми міжкультурної комунікації та когнітивної лінгвістики .

секція № 2. Традиційні та новітні аспекти лінгвістичних та літературознавчих


секція № 3. Актуальні проблеми методики викладання іноземних мов .

1700-1730 Підбиття підсумків конференції

Програма конференції PDF file

Комментариев: 0

In memory of Gabo

García Márquez died of pneumonia at age 87 on 17 April 2014 in Mexico City.

in memory of the writer

Професор Дж. Мартін

(Ukrainian translation — M.Kalinichenko)

Ґабо та я

Сімнадцять років я витратив на створення першої, найповнішої з усіх написаних на будь-якій мові біографії колумбійського письменника-романіста Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. Зараз я – нарешті – завершую її коротшу – та, як сподіваюсь, «популярну» версію. (Довшу версію, що нараховує 2500 сторінок, я маю намір опублікувати за три або п'ять найближчих років. Якщо ви подумали: –«цей чоловік божевільний», – то, ймовірно, ви маєте рацію.)

Але ж яке величезне задоволення я отримував від цієї праці, навіть ризикуючи, що моє особисте життя розчиниться у житті мого героя! Ґарсіа Маркес – "Ґабо" – безумовно, один з найвідоміших письменників, вихідців з країн третього світу. Він уславився своїм «магічним реалізмом». В країнах, що розвиваються, та серед тих, хто про них пише, цей стиль полонив багатьох. Приклад Салмана Рушді є, мабуть, одним з найяскравіших. Ґарсіа Маркес не лише найвідоміший латиноамериканський письменник усіх часів. В останні чотири десятиріччя, коли світ вже не наважується називати загальновизнаних великих майстрів, його слава залишається неперевершеною. 

Якщо ми звернемося до переліку видатних письменників двадцятого сторіччя, то побачимо, що більшість імен, «велич» яких у критиків не викликає суперечок, належать до першої половини сторіччя (Джойс, Пруст, Кафка, Фолкнер та ін.); у другій половині сторіччя лише Ґарсіа Маркес удостоївся одноголосного визнання. «Сто років самотності», твір, опублікований у 1967-му, став його візитівкою. Він, напевно, є єдиним з усіх надрукованих з 1950-го по 2000-й рік романів, на який із захопленням відгукнулися читачі фактично з усіх країн та культур світу. Враховуючи це, та спираючись на зміст роману, який відображає конфлікт між традицією" та «сучасністю», не буде перебільшенням, якщо проголосимо його першим у світі дійсно глобалістичним романом. 

Інакше кажучи, Ґарсіа Маркес є рідкісним феноменом. Він серйозний, але водночас і популярний письменник – як Діккенс або Гемінгвей; він продає мільйони примірників своїх книг, а його популярність не менша за ту, що є у відомих спортсменів, музикантів або кінозірок. Коли у 1982 році його вшанували Нобелівською премією з літератури, його популярність швидко затьмарила інших сучасних лауреатів. У Латинській Америці, на континенті, який змінився до невпізнання з того часу, як Ґарсіа Маркес створив оту свою маленьку громаду «Макондо», всі знають його за прізвиськом "Ґабо". В цьому він подібний до Чапліна, всім відомого просто як «Чарлі», або до футболіста Пеле. Він належить до числа чотирьох або п’яти самих найвідоміших латиноамериканців двадцятого сторіччя, але на світ з'явився в краю, як то кажуть, забутому Богом і людьми, у містечку, де мешкало біля десяти тисяч переважно неписьменних тубільців. На тамтешніх вулицях не було бруківки і риштаків, а називалося це містечко Аракатака (воно відоме нам як «Макондо»). Люди сміються, почувши слово «Аракатака» вперше (хоча його звучання чимось нагадує слово «Абракадабра», і це мало б всіх дещо насторожувати…). Всупереч своєму походженню Ґарсіа Маркес тепер – дуже багата людина. Він володіє сімома будинками, розташованими на мальовничих ділянках у п’яти різних країнах. Він може вимагати п’ятдесят тисяч доларів за півгодинне інтерв’ю (але спроможний без вагань відмовитися від великих грошей, якщо його щось не влаштовує). Майже кожна газета у світі з радістю надрукує його статті та заплатить за них великі гонорари. Назви його книг, як і творів Шекспіра, давно увійшли до лексикону газетярів всієї планети: «сто годин самотності», або «хроніка вбивства чи катастрофи, про які всі знали заздалегідь». Навіть такі багаті та відомі люди, як Фідель Кастро, Франсуа Міттеран, Філіппе Гонзалес а також більшість обраних за останні часи президентів Колумбії та Мексики, та чимало інших знаменитостей жадали скористатися його славою та заприятелювати з ним. Втім, незважаючи на свій приголомшливий літературний та фінансовий успіх, він усе життя залишається захисником добрих справ, справжнім благодійником і людиною прогресивних лівих поглядів.

Написати біографію такої людини нелегко. Мене не дивує, що латиноамериканські біографи перетворюють його життя на суміш моралістичної байки з чарівною казкою. Після публікації роману «Сто років самотності» ім'я Ґарсіа Маркеса з'являється на шпальтах газет частіше за ім'я будь-якого іншого письменника у цілому світі, проте у нього на батьківщині, в Колумбії, важко досліджувати життя автора, який народився у містечку на кшталт Аракатаки. І це зовсім не пов’язано з тим фактом, що Колумбія є однією з найскладніших для розуміння (і найнебезпечніших) країн. Справа ще й в тім, що латиноамериканці традиційно не схвалюють біографії, епістолії чи щоденники, надаючи перевагу відкритому спілкуванню на вулиці. Майже кожен з них із пересторогою ставиться до публічного обговорення приватного життя, навіть якщо йдеться про життя когось іншого. Ґарсіа Маркес, незважаючи на численні інтерв’ю в газетах, створив надзвичайну оборонну систему проти втручання світу у його приватні справи. Вона захищає також від всіх, бажаючих стати його біографами. Його боронять ще й напрочуд віддані друзі, для яких неймовірна популярність Маркеса не є чимось найважливішим. Бути його дослідником складно ще й тому, що доводиться безперервно подорожувати, адже Ґарсіа Маркес багато часу проводить не тільки в Колумбії, але й у Франції, Іспанії, Венесуелі, Кубі та особливо полюбляє Мексику.

Нехай не думають, що я заздалегідь готую собі виправдання. Я лише наголошую, що насправді мені надзвичайно пощастило. Коли я починав, мене всі застерігали: «Ви ніколи з ним не побачитеся, а якщо навіть зустрінетеся, він відмовиться співпрацювати». Всупереч таким попередженням, я зустрівся з ним. Не можна сказати, що він поставився до мого наміру поблажливо: «Чому ви хочете написати біографію? Біографія передбачає смерть». Але загалом він був привітним, гостинним і терплячим. Саме так, адже він послідовно уникав прямої відповіді на питання, чи варта ця біографія його схвалення. Завжди лунало одне: «Вона варта того, щоб ставитися до неї терпляче». Тому я був дуже здивованим і вдячним, коли минулого року він сам заявив світовій пресі, що я є його «офіційним» біографом. Мабуть це означає, що я став єдиним офіційно терпимим біографом! 

Ця біографія створювалася на основі матеріалів, написаних іспанською мовою, усі згадані в ній твори теж іспанські, під час більшості інтерв’ю ми також спілкувалися іспанською, але сама книга буде видана англійською (хоча її іспанській переклад може з'явитися наступного року). Окрім цього, здається, усім зрозуміло, що, зазвичай, біографія, особливо найперша, має бути написана співвітчизником, який добре знає не лише людину, про яку пише, але й країну, в якій та живе. Біограф має розуміти найменші мовні нюанси кожної бесіди. У моєму випадку це не так, і коли моє ім'я було згадане під час однієї розмови, Ґарсіа Маркес зітхнув і промовив хитрувато: «Гой-гой, здається, кожний письменник, що себе поважає, має завести собі біографа-англійця». Підозрюю, що єдиною моєю заслугою у його очах була моя любов і відданість Латинський Америці – континенту, рідному для нього. 

Хоча я народився у найбільшому на той час місті світу, а він – у невеличкому містечку на Карибському узбережжі Колумбії, у нас є дещо спільне. Я також походжу з бідної родини, у якій було чимало родичів, розкиданих по всіх усюдах. Мої батьки теж були «метисами» (кельтського і англосаксонського коріння, сповідували католицтво та протестантство). У перші роки мого життя мене також розлучили з батьком (на початку Другої Світової війни). Тому у дитинстві мене теж оточували самі жінки. Як і він, я багато років прожив у шлюбі зі своєю дружиною; подібно до нього в мене двоє дітей (у мене – доньки, у нього – сини). Його улюблені європейські країни, Францію та Іспанію, я теж люблю. З усіх латиноамериканських країн він з найбільшою прихильністю ставиться до Мексики та Куби. Я поділяю таке його ставлення, саме ці латиноамериканські країни я знаю краще за інші. 

Його ініціали G.G.M., тоді як мої – G.M.M. – майже такі ж. Ініціали наших батьків збігалися повністю: G.E. (Gabriel Eligio and George Edward). Мабуть, подібні речі не часто трапляються з біографами, але ми обидва страждали від однакової форми раку та спромоглися подолати хворобу. З того часу, як я почав працювати над життєписом цієї блискучої, але забобонної людини, я сам поступово теж став одержимим усілякими збігами, циклами й провісниками та навіть астрологічними прогнозами. Отже, подекуди мені здається, що найтісніше нас пов'язує те, що ми обидва народилися під знаком Риб.

Втім, я витратив дуже багато зусиль, намагаючись бути максимально об’єктивним. Коли 1990 року я вперше зустрівся з Ґабріелем Ґарсіа Маркесом у Гавані, він сказав, що погодиться на мою пропозицію за однієї умови: «Не змушуйте мене виконувати вашу роботу ». Я думаю, він би визнав, що я, дійсно, не змушував його працювати за мене. Але він завжди приходив на допомогу, коли вона справді була потрібна. Для створення цієї біографії мені довелося взяти біля чотирьохсот інтерв’ю, багатьох, з ким я розмовляв,  вже нема серед живих. Проте я впевнений, що інтерв’ю з Фіделем Кастро та Філіпе Гонзалесом нізащо б не відбулися, якби Ґарсіа Маркес не повідомив їх (досі не знаю, як), що я – «окей». Сподіваюсь, він вважатиме, що я – «окей», після того, як прочитає мою книгу. Справді, я повинен відмітити, що його великодушне ставлення до мене багато говорить про те, якою людиною він є та з яким співчуттям ставиться до інших, адже у минулому він теж займався журналістикою. Ґарсіа Маркес завжди відмовлявся від отих відвертих, «щиросердечних» розмов, про які мріє кожен біограф. Він називаю їх «непристойними». Однак ми, напевно, провели разом цілий місяць, якщо підсумовувати увесь час, що я був біля нього за останні п'ятнадцять років. Думаю, що є небагато людей, які чули б від нього такі речі, що він казав мені. Проте він ніколи не намагався відкрито впливати на мене і завжди, із ввічливим цинізмом  природженого журналіста, промовляв: «Просто описуй те, що бачиш; щоб ти не написав, це буде правдою про мене». Подібно до свого уславленого полковника, він, я думаю, давно втомився чекати, коли ж, нарешті, я надішлю йому завершену біографію.

Мені було нелегко розібратися у численних версіях того, що Ґарсіа Маркес розповідав про майже усі важливі події свого життя. В цьому він схожий на Марка Твена. Він отримує задоволення від хорошої розповіді, не кажучи вже про побрехеньки. Собі на втіху заради ефектної розв'язки він здатен перекручувати факти, навіть визначальні події власного життя. До цих розповідей він ставиться з гумором та опирається спробам дізнатися правди, вдаючись до відвертих містифікацій та інтриг, спрямовуючи журналістів і науковців на хибні шляхи. Це є часткою того, що він називає своїм mamagallismo. Навіть якщо нам достеменно відомо, що та чи інша його розповідь ґрунтується на «реальних» подіях, ми одначе не здатні відстежити єдину справжню версію, адже рано чи пізно дізнаємося, що більшість відомих історій про своє життя він розповідає у декількох версіях, у кожній з наявна лише частка правди. Я стикався з цим безпосередньо. Родина Ґарсіа Маркеса постійно дивувалася моїй здатності страждати заради мистецтва біографії та братися за дослідження, до яких вдаються лише божевільні та англійці. Згодом я зрозумів, що практично неможливо зруйнувати міф, який Ґарсіа Маркес разом з дружиною Мерседес створюють довкола себе і в який, вочевидь, вони самі вірять. Дійшло до того, що одного разу – і це напевно характерно для мене – я провів цілу ніч, сидячі на лавці посеред площі Аракатаки під дощем. Таким чином я намагався «увібрати» атмосферу міста, в якому – я досі думаю, чи не є це результатом родинної міфотворчості? – з'явився на світ герой біографії, що я створив. 

Та незважаючи на це, я зробив усе, що у людських силах, аби встановити справжні подробиці та факти для мого оповідання. Але цей чоловік латиноамериканець. Майже ніхто  на тому континенті немає вільного часу, щоб занотовувати події власного життя, так, як це робив, скажімо, друг Ґарсіа Маркеса, англієць Грем Грін, дбайливо зберігаючи усі свої щоденники, записники та листи. У Латинській Америці не існує таких героїв, дослідивши життя яких ми б дізналися, наприклад, у котру годину вони відвідують ванну кімнату. Багато з того, що бажає знати про Ґарсіа Маркеса середньостатистичний допитливий читач, відомо тільки одному Богові. 

Чому я називаю його «чарівником»? Тому що його ім'я, тісніше за всіх письменників з Латинської Америки та навіть зі всього світу, пов’язане з феноменом «магічного реалізму». Також тому, що ніхто з сучасних авторів не досяг такого надзвичайного рівня популярності, догодивши при цьому найвибагливішим літературним критикам, і не переставши тішити їх навіть після отримання Нобелівської премії, яка породжує нові вимоги до письменника. Тому, що його чародійство у громадських справах так впливає на людей, що найширші верстви читачів вважають його імідж позитивним (і це незважаючи на його близькість до комуністичного лідера, який протримався при владі довше за інших і якого багато людей вважають справжнім диктатором – Фіделя Кастро). Нарешті, але звісно не в останню чергу, тому, що мало хто з письменників сьогодні здатен так сильно захоплювати читачів, можливо, лише він є таким: коли люди читають книги Ґарсіа Маркеса, вони нерідко відчувають себе зачарованими так, ніби на них накладено гіпнотичне закляття.

Чи вірите ви у кабалістичні числа? Ґарсіа Маркес народився у 1927-му році. У 1947-му він написав і опублікував свій перший твір. У 1967-му він видав книгу під назвою «Сто років самотності» – цей роман змінив світ і став прапороносцем так званого «магічного реалізму». 1982-го року він отримав Нобелівську премію від Шведської Академії. Двадцять п’ять років поспіль, у 2007-му, король Іспанії разом з колишнім президентом Біллом Клінтоном спостерігали, зачаровані, як він святкує усі ці роковини, а Іспанська Королівська Академія вручила йому не Оскара, а перший примірник зі святкового мільйонного тиражу його магічного роману, надрукований з приводу його сорокарічного ювілею. Лише «Дон Кіхот» Сервантеса був вшанованим схожим чином, але сталося це майже за чотириста років після смерті Сервантеса. Але він, Ґабріель Ґарсіа Маркес, людина з Макондо, був ще живий, уславлений за життя. Він був найкращим другом Фіделя Кастро, капітана піратів, останнього комуніста, якого він ніколи не зрадив, але король Іспанії і президент, найвідоміший з усіх колишніх президентів Сполучених Штатів, приїхали, щоб побачити його в той момент слави. І це був лише один момент з життя людини, чию дивовижну історію я намагався розповісти. 

The Myths and More By Juan Pablo Lombana

a review of 

Gabriel García Márquez: A Life by Gerald Martin

Комментариев: 0
сейчас на сайте
38 лет (08.04.1980)
Читателей: 32 Опыт: 41 Карма: 1
все 6 Мои друзья